Сьогодні, в день 85-річчя з дня народження геніального і незламного поета Науково-дослідному інституту українознавства запалили Свічку Пам’яті і читали його вірші, акцентуючи, що нині нездоланний дух великого Поета, борця з тоталітарною системою живе в серцях мужніх захисників України, які боронять її від рашистської навали.
Змагай, знеможений життям,
знеможений, змагай.
Минуле вабить вороттям
i врочить i нехай.
А ти, сомнамбуло, змагай,
у напiвснi живи,
де жовтi сходяться леви
у присмерковий гай.
У воду зазирнуть ставка
й свiчадо ночi п'ють,
їм шерсть полискує шорстка,
мов пелехата лють.
А голоси протобажань
лиш горло перетнуть,
покрають серце без ножа
i мовчки одiйдуть,
лишивши, як загуслий бiль,
укритий смерком гай,
де тiнi товпляться в тобi,
проте — не потурай.
Он бач — верба — димочком тiнь.
Ти ж тiнi тiнi тiнi тiнi тiнь.
Анi рухнеться волосiнь,
занурена в глибiнь. Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів'ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.
Свічка пам’яті була запалена також з нагоди 125-річчя від дня народження Великого Українця – Володимира Миколайовича Сосюри, який всім своїм життям і творчістю вчив нас любити Україну, любити її понад усе, любити як життя, як рідну матір.
Сьогоднішнє покоління українців своїм життям і боротьбою за незалежність української держави та майбутнє українського народу переконливо засвідчує свою вірність заповітам геніального Володимира Сосюри.
В.о. директора НДІУ,
проф. Василь Чернець
