29 червня 2023 р. у м. Києві, у приміщенні Науково-дослідного інституту українознавства МОН України (далі – НДІУ), вул. Ісаакяна, 18, відбулися ІІІ Всеукраїнські наукові читання з міжнародною участю «Свою Україну любіть!» (формат проведення – офлайн та онлайн).
На них науковці, освітяни, військовослужбовці Сил оборони України та представники громадянського суспільства обговорили низку актуальних проблем, які постали перед українським суспільством під час повномасштабної російсько-української війни, а саме актуалізації українознавства для консолідації української політичної нації задля перемоги над рашистами.
Під час проведення наукового заходу учасники обговорили такі пріоритетні проблеми: місце і роль українознавства у розбудові Української держави та української нації під час російсько-української війни; захист конституційних прав громадян України в умовах повномасштабної російської агресії; внесок Петра Кононенка у створення Інституту українознавства та розвиток українознавства як науки, навчальної дисципліни й ідеології Української держави; функціонування української освіти і науки в умовах повномасштабної російської агресії; розвиток української матеріальної і духовної етнічної культури в кінці ХХ – на початку ХХІ ст.
Попри всі труднощі, пов’язані прямо й опосередковано з повномасштабною російсько-українською війною у четвер, 29.06.2023 р. з дотриманням усіх рекомендацій МОН України науковий форум розпочав свою роботу. З 10.30 до 11.00 здійснено реєстрацію учасників заходу. Об 11.00 відбулося його відкриття.
У вступному слові доктор філософії, професор, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, директор НДІУ В. Г. Чернець відзначив, що проведення Читань приурочене до важливого державного свята – Дня Конституції України. Василь Гнатович, зокрема, наголосив: «Конституція має стати не лише де-юре, а й де-факто – Основним Законом для кожного громадянина України. Конституція має захищати права і життя громадян України, але і вони мають поважати Основний Закон і виконувати головні його положення. Нам треба любити Україну сміливіше та відважніше. Україна потужна держава, проте наразі вона потребую захисту не лише на фронті а й у правовому полі. Історик і народний депутат Верховної Ради України ІХ скликання В. В’ятрович першим виступив на захист України від деяких не дуже коректних побажань і зауважень правників Венеційської комісії. Нагадаю присутнім, що у 2022 р. Верховна Рада України прийняла вагомий євроінтеграційний закон «Про національні меншини (спільноти) України». Проте у висновку експертів цієї поважної організації не враховані українські реалії. Вони рекомендують українським законодавцям скасувати деякі норми законодавства України, зокрема, зняти обмеження (90% на загальноукраїнських та 80% на регіональних телеканалах) телепродукту, який повинен виходити українською мовою, зменшити кількісні норми книг українською мовою у книгарнях, відмінити обов’язкове дублювання вивісок українською, посилити захист російськомовного населення тощо. Всі ці юристи чомусь забувають, що багатовікове панування російської імперії призвело до асиміляції українців й дискримінації їх рідної мови, тому треба рятувати не російську, а українську мову в Україні. Наразі актуалізується питання не лише про декомунізацію, а й деколонізацію України. З цією метою вчені-українознавці 25 травня 2023 р. провели Міжнародну науково-практичну конференцію «Проблеми ідентичності культурної спадщини України в умовах російсько-української війни та у повоєнний період». На ній науковці, освітяни та представники громадянського суспільства України обговорили низку актуальних проблем, які постали перед українським соціумом під час повномасштабної російсько-української війни, а саме ідентифікація культурно-мистецьких надбань, що допомагають утвердженню національної ідентичності та створили експертні ради, які активно працюють над проблемами збереження української культурної спадщини».
На завершення свого виступу В. Чернець відзначив: «Ми любимо Україну, але нам треба її любити сміливіше. Країна-агресор вкладає величезні гроші в ідеологічну боротьбу з Українською державою. Вчені-українознавці наразі перебувають на передньому краї гуманітарного фронту, проте, найголовнішим для нас є – військовий фронт, тому я хочу надати слово для привітання відомому в Україні та за її межами, голосу двох Майданів, українському актору театру, кіно та дубляжу, Народному артисту України, Міністру культури України з 27 лютого до 2 грудня 2014 року та з 14 квітня 2016 року до 29 серпня 2019 року, Голові Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з 22 травня 2023) та військовослужбовцю Збройних Сил України Євгену Нищуку».
Євген Миколайович подякував присутнім за запрошення стати учасником такого поважного наукового зібрання та привітав Василя Гнатовича з днем народження, подарувавши йому шеврон свого військового підрозділу на якому зображений вулик, як відомо – друзям бджоли дають мед, а ворогів безжально жалять.
У привітанні Є. Нищук, зокрема відзначив: «Майже кожен громадянин України прямо й опосередковано долучився до боротьби з ворогом. Ми на фронті усвідомили важливу істину, що без допомоги тилу не переможемо агресора! Довгий час російська пропаганда переконувала українців, що росіяни з українцями народилися в одній колисці та, що ми є братніми народами. Проте реальність виявилася дуже далекою від «вологих» фантазій пропагандистів. Наразі десятки тисяч громадян України пішли у засвіти, смерть не розбирала хто з них любив український світ, а хто був закоханий до безтями у «русский мир», їй з косою, байдуже… Я це бачив на власні очі ще у березні-квітні 2022 р. Ми маємо все це пам’ятати й ніколи не простити вбивцям їх злодіяння. Зараз я вже вісім місяців з побратимами знаходжуся на херсонському напрямку. Ми спілкувалися з українцями, які жили на тимчасово окупованих територіях і дізналися від них багато цікавого. Виявилося, що зрадниками стали насамперед ті, хто і раніше працювали на ворога, прямо й опосередковано пропагували «русский мир» тощо. Загарбники, з допомогою зрадників, зразу ж вираховували «атошників», вчителів-патріотів й активних проукраїнських громадських діячів, заарештовували їх та знищували. Ще однією важливою ціллю для рашистів стала українська культурна спадщина. Ще о першій годині ночі 24 лютого 2022 р. російські танки захопили Чорнобильську АЕС, потім рушили на Димерку та зайшли в Іванків, де зразу ж вщент спалили музей М. Приймаченко. Дещо згодом рашисти знищили Меморіальний музей-садибу Г. Сковороди у селі Сковородинівка, а у Херсоні повністю розграбували Краєзнавчий музей. З якою метою творяться ці підлі злодіяння? Щоби не було маркерів української ідентичності. Це ж стосується й української мови, яку російська влада вже понад трьох століть намагається ліквідувати. За що вмирали українські чоловіки й жінки? За Україну! Подвиг крутян на віки-вічні залишиться в історії України. Один з двадцяти дев’яти захоплених в полон російськими більшовиками героїв, перед лицем смерті заспівав «Ще не вмерла Україна» і вигукнув «Слава Україні!». Через 104 роки, український воїн Збройних Сил України стоячи перед катами впевнено промовив: «Слава Україні!» і був розстріляний озвірілими рашистами. Все йде по колу. Нам треба розірвати це коло. Спільно з союзниками, які допомагають нам зброєю, грошима, спорядженням ми переможемо! Батьківська й материнська земля, рідна мова, культура, традиції, все це є потужними складовими енергії нашої віри в перемогу України. Я розповідав, що восени ми зайдемо в Херсон, зрештою, так і сталося. Як щиро раділи люди українським визволителям, як вони плакали… Треба про це знімати художні фільми, писати книги, щоби зберегти це в історичній пам’яті українського народу».
На завершення свого виступу Євген Нищук прочитав вірш Миколи Вінграновського «Ні! Цей народ із крові і землі…», де є такі рядки:
«У битві доль, політик і систем/ Мої набої — у його гарматах./Я не слуга його, я — син його на чатах,/ Я — син зорі його, що з Кобзаря росте».
У своєму привітанні, яке плавно перейшло у доповідь, доктор філософських наук, доцент, завідувач кафедри історії філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, працівник НДІУ (2000 –2013) Т. Кононенко передав щирі привітання В. Чернецю й вченим-українознавцям від засновника й першого директора Інституту (1992 – 2013) П. Кононенка і побажав їм успішної роботи в ім’я перемоги України.
Також, Тарас Петрович наголосив: «Петро Петрович полюбляє говорити: «Якщо Ви хочете щось зробити – покладіть свою працю на стіл!». Тому я хочу поставити на стіл подарунок Петра Петровича Василю Гнатовичу – п’ять томів спогадів П. Кононенка «Сто літ – сто доріг… Україна та українознавство: зародження – розстріли – воскресіння революції – війна». У п’ятому томі фундаментальної праці фундатор сучасного українознавства стверджує, що з призначенням В. Чернеця на посаду директора НДІУ нарешті Інститут отримав професійного керівника високого рівня, який має україноцентричне стратегічне мислення та володіє компетентностями, що допоможуть йому повернути Інституту статус національного та гідне місце в гуманітарній сфері Української держави.
У своїй доповіді «Українська світова ідентичність» Т. Кононенко акцентував увагу, яким чином НДІУ може не лише сприяти розвитку самобутності українців, а й дещо активізувати цей складний процес. Зокрема Тарас Петрович наголосив: «Під час створення Інституту, перший Президент України Л. Кравчук наголошував, що його головним завданням має стати формування україноцентричної філософії і політики Української держави на засадах українознавства. Незважаючи на труднощі становлення (після відокремлення від Київського національного університету імені Тараса Шевченка й утворення власне НДІУ в 2000 р, Інститут розміщувався у школі на Оболоні й лише у 2003 р. здобув власне приміщення) вчені-українознавці під керівництвом П. Кононенка активно й продуктивно працювали та цілком заслужено отримали у 2009 р. статус Національного. Це був справжній шок для чиновників МОН України й вони довгий час не могли відшукати нішу для нього. У свою чергу, керівництво й співробітники НДІУ зрозуміли важливість впровадження новітніх технологій у навчальний процес і системно почали над цим працювати. Так, НДІУ одним з перших запровадив дистанційні курси в освітній дискурс й отримав 6 ліцензій на проведення курсів з підвищення кваліфікації. Зараз дистанційна освіта – це буденність, особливо після коронавірусної пандемії, а тоді – це був прорив. Наш журнал «Українознавство» став першим електронним фаховим виданням в Україні. Колектив НДІУ переконався, що вченим-українознавцям по силі було робити велику роботу й вони успішно виконували свою місію. Будівля на вулиці Ісаакяна, 18 була не звичайнісіньким матеріальним об’єктом, не фізичним явищем, а простором, який формує сенси й цінності. Наукові підрозділи рік за роком розробляли фундаментальні та прикладні науково-дослідних роботи, а Кримська філія НДІУ створювала важливі інноваційні розробки. Нажаль, через низку об’єктивних і суб’єктивних причин поступальний розвиток НДІУ був призупинений. Проте, з призначенням Василя Гнатовича керівником Інституту перед ним і його працівниками відкриваються нові перспективи діяльності. Враховуючи виклики Третього тисячоліття, вченим-українознавцям НДІУ треба підіймати рівень завдань, які вони мають виконати. щоби розвиватися й упевнено рухатися вперед. На часі перед українцями постала проблема збереження і розвитку ідентичності. Хочу наголосити, що ідентичність, це не абстракція, це конкретика. Що в першу чергу роблять ті, хто представляє і просуває «русский мир» в Україні? Спочатку вони намагаються знищити українську ідентичність. Нам, вченим, треба аналізувати, як вони нападають і борються з «українським світом». Рашисти роблять це системно і послідовно, руйнуючи природний ланшафт (підрив греблі Каховської ГЕС), знищуючи українську культурну спадщину, ліквідуючи українську освіту (спалюючи українські підручники і завозячи свої, російські), переслідуючи і мордуючи проукраїнських вчителів, викладачів тощо. Нагадаю, що будівництво каскаду ГЕС на Дніпрі призвело до руйнування українського природнього середовища. Внаслідок цих жахливих подій, Дніпро повертається у своє русло. Й Україна має стати Україною! Найголовнішими завданнями наразі є: по-перше, цифровий світ став вагомою складовою ноосфери В.Вернадського, тому вченим-українознавцям за допомогою цифрових технологій треба забезпечити формування і розвиток української світової ідентичності. Щоби перемогти «русский мир» нам треба розвивати українознавство й створювати українознавчі центри у світі. Вони мають стати цілісною мережею, яка об’єднає українство по всьому світу. Творення філій НДІУ на всіх континентах планети є дуже перспективним напрямком діяльності Інституту. По-друге, шляхи комунікації, як поміж науковцям, так і широким загалом українства. Події, які відбуваються в осередках українства у Бразилії, США, Канаді, Японії, Австралії тощо завдяки сучасним цифровим технологіям мають стати інформацією для всіх. На мою думку, наукові статті поступово втрачають свій сенс, але має бути запропоновано новий канал, щоби доносити важливу інформацію по усьому світу. Саме тому, поширення українознавчої інформації через оновлений сайт НДІУ, електронний журнал «Українознавство» тощо є на часі. По-третє, системний розвиток української мови. Я переконаний, що поряд з Державним Гербом, Прапором, Славнем, українська мова має стати ще одним важливим атрибутом Української держави. Нам треба зібрати в асоціацію ті країни, де українська мова має офіційний статус. Для цього треба провести зібрання й оформити це юридично. Якщо є асоціації англомовних, франкомовних, іспаномовних, німецькомовних та інших країн, чому ми не можемо створити щось подібне? Така асоціація стане основою для функціонування і розвитку української мови по всьому світові і допоможе творенню української світової ідентичності».
Голова Київського осередку громадської організації «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури» А. Фролов привітав учасників Читань з початком роботи й побажав успіху. Зокрема Анатолій Олександрович відзначив: «Українцями треба добре знати своє минуле і пишатися ним. Трипільська археологічна культура мала великий вплив на розвиток української культурної спадщини, але вона завжди була гнаною та упослідженою, і у радянські часи, й у імперську добу. Тому, нарешті, настав час дати їй виважену наукову оцінку. Світ був створений без кордонів, вони є штучними. Нам треба розвивати український світ і підтримувати українські громади на усіх континентах земної кулі».
Заступник командира добровольчого батальйону «ОУН», учасник російсько-української війни А. Пастушенко (позивний «Сивий») у виступі привітав учасників наукового форуму з важливим державним святом – Днем Конституції України, і побажав українцям жити у правовій державі, де права кожного громадянина будуть захищені Основним Законом країни. Також, Андрій Іванович, зокрема, зазначив: «Моя вища освіта, це – Московський горний інститут, факультет будівництва шахт і будівельних споруд, але я завжди поважав людей науки. Важливо, що ми на «передку», на самій лінії зіткнення з ворогом, воюємо за те, щоби зберегти і відстояти Українську Державу. Також ми воюємо за те, щоби зробити Україну українською. Ми триста років були колонією і це колоніальне минуле важким тягарем тисне на Україну й українців. Коли ми повернемося з перемогою до рідних осель, нас має зустріти українська Україна. Я та мої побратими воюємо за те, щоби наші діти і внуки отримали у спадок від нас кращу Україну. Зараз Україна потребує українознавства. Ви – науковці, підіймаєте Україну в інтелектуальному плані. Ви робите український дух потужним і звитяжним. Слава Україні! Героям Слава!».
Доповідь головного редактора часопису «Occasional Papers on Religion in Eastern Europe» («Окремі статті про релігію у Східній Європі»), доктора філософії з церковної історії, доктора богослов’я П. Мойзеса (Сполучені Штати Америки) «Хибні претензії росії на святість та духовну вищість» озвучила науковий співробітник відділу української філології НДІУ Н. Безсмертна. Перед початком виступу, завідувач відділу української етнології НДІУ, кандидат історичних наук, заступник голови оргкомітету Читань Ю. Фігурний лаконічно розповів про життєвий шлях і науковий доробок знаного у науковому світі американського вченого. У доповіді Пола Мойзеса головну увагу було акцентовано на не співмірності амбіцій та реальних вчинків двох російських керманичів – духовного і світського, оскільки і патріах російської православної церкви кіріл, і президент росії путін здійснюють стосовно України імперіалістичну загарбницьку політику, яка зрештою призведе їх до ганебної поразки. Зокрема, П. Мойзес наголошує: «Вище керівництво російської православної церкви — церкви, патріарх якої донедавна був також верховним «отцем» більшості православних в Україні, — не просто мовчить, а виправдовує та розпалює війну. Патріарх кіріл, наслідуючи середньовічних християнських і мусульманських правителів, обіцяє російським військовослужбовцям, що якщо вони загинуть на війні (а вони це роблять у величезних кількостях), то потраплять прямо на небо з прощенням усіх попередніх гріхів. За цієї арифметики можна припустити, що ті неросіяни, які підуть на небо після 24 лютого 2022 року, зіткнуться з надлишком безлічі російських «святих»».
Завідувач відділу військово-патріотичного виховання НДІУ, доктор філософських наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України В. Крисаченко у доповіді: «Концептуалізація в українознавстві: від дескрипції до номотетики» проаналізував головні етапи становлення НДІУ та окреслив головні завдання, які стоять перед вченими-українознавцями. Зокрема, Валентин Семенович наголосив: «Творення Інституту розпочалося ще у далекому 1989 р. на філологічному факультеті Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, яким тоді керував Петро Кононенко. Завдячуючи його цілеспрямованій проукраїнській діяльності, спочатку була створена Міжнародна асоціація українознавства, до якої долучилися небайдужі українці, у тому числі Тарас Гунчак, Ігор Бичко, Ярослав Калакура та інші, а потім був заснований Інститут українознавства Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. Загалом, з 1992 р. Інститут пройшов важкий і тернистий шлях випробування і становлення, як власне і сама Українська держава».
Старший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, доктор філологічних наук Г. Александрова (молодший науковий співробітник Інституту українознавства в 1994-2002 рр.) у доповіді: «Професор М. І. Стороженко (1836-1906): складники української національної особистості» проаналізувала життєвий шлях та україноцентричні погляди знаного в Європі і світі вченого. Також Галина Андріївна зазначила: «Привласнення російською владою здобутків українських видатних особистостей у тому числі й вчених, стало нормою для кремлівських ідеологів. Тому, нагальним завданням для українських науковців є повернення у пантеон визначних діячів України. Критерії для цього мають бути такі: по-перше, україноцентричні погляди; по-друге, зв’язок з Україною; по-третє, грошова підтримка проукраїнських проєктів; по-четверте, наукові праці, присвячені українській проблематиці».
Завідувач відділу культурології НДІУ МОН України, доктор філософських наук, професор В. Ятченко у доповіді: «Методологія дослідження духовної культури ранніх етапів розвитку українського етносу» розкрив особливості функціонування менталітету українців. Зокрема, Володимир Феодосійович наголосив: «В умовах російсько-української війни збереження українських національних цінностей є на часі. Зараз деякі українські чиновники намагаються проводити обережну політику щодо дерадянізації і деколонізації українського гуманітарного простору, вважаючи, що це може збурити український соціум. Хочу нагадати присутнім, що під час Другої світової війни, а саме у 1942 – 1943 рр. в Уфі (Башкирія) за наказом вищого радянського керівництва була створена комісія по удосконаленню лексичного складу української мови. Оскільки простими заборонами українську мову не можна було знищити, то було вирішено розкласти її зсередини. Особливістю української мови є те, що вона є дуже лексично багатою, на одне слово російською є 4-5 українських відповідників, а при перекладі вибирають перше слово з багатьох. Тому, партійні чиновники прийняли рішення, що першим словом у словниках має бути найбільш подібне до російського відповідника. Так відбувалося зближення російської та української мов, а саме через збіднення і спрощення української. У той складний воєнний час, радянські ідеологи не дивилися, що йде війна, а планували на перед, на перспективу. Тому, в умовах російсько-української війни, вченим-українознавцям треба ставити перед собою важливі державницькі завдання та системно і комплексно втілювати їх у життя».
Старший науковий співробітник відділ археології ранніх слов’ян Інституту археології НАН України, кандидат історичних наук А. Скиба у доповіді «До питання про етногенез українського народу» стисло окреслив які наразі існують проблеми у науковому висвітленні проблеми походження українців. Андрій Володимирович зокрема, наголосив: «Наразі немає загальновизнаної на академічному рівні теорії походження українського народу. Тому є потреба у розробленні науково-обґрунтованої концепції українського етногенезу. Етнос – це не конкретний портрет, це постійна динаміка змін. Віднайти дату народження етносів складно, оскільки про них починають писати коли вони про себе голосно заявили. Тому, українські вчені мають проаналізувати весь наявний на сьогодні археологічний та історичний матеріали та сформулювати виважену та науково-обгрунтовану концепцію етногенезу українського народу».
Українська мисткиня, яка досліджує трипільську культурну спадщину, реконструює та популяризує її в Україні та інших країнах світу Л. Смолякова у доповіді: «Виставка реконструкцій трипільської кераміки в Успенському соборі Києво-Печерської лаври та її перспективи» розкрила особливості збереження та відновлення матеріальної культури трипільської людності, яка мешкала на теренах України у давні часи. У виступі Людмила Іванівна зокрема зазначила: «Для України й української культури матеріальне і духовне надбання трипільців має велике значення. Саме тому, відродження найкращих зразків трипільської культури в сучасній Україні, а саме реконструкція житла, одягу, скульптури, побутової та сакральної кераміки тощо, не лише допомагає збагаченню власне української культури, а й сприяє захисту української культурної спадщини від зазіхань російських загарбників». Треба відзначити, що виступ мисткині супроводжувався фотографіями експонатів виставки трипільської кераміки, що нещодавно відбулася в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, на якій були присутні співробітники НДІУ – О. Сцібан та О. Шакурова.
Старший науковий співробітник відділу культурології НДІУ МОН України, кандидат історичних наук О. Трачук у доповіді: «Трипільське поселення під фундаментами Успенського собору Києво-Печерської лаври» проаналізував особливості віднайдення та дослідження важливої археологічної пам’ятки. Також Олександр Васильович наголосив: «Знаходження трипільського поселення у сакральному для українців місці свідчить про поширеність цієї культури на Лівобережжі України та опанування нею величезних територій».
Після завершення наукової частини Читань відбулася презентація наукового видання «Ревізії Конотопської сотні 30–40-х ХVІІІ ст. Упорядник Олександр Тригуб. Київ: Тов: «Видавництво “Кліо”», 2022. 496 с.»
Заступниця голови Благодійного Фонду «Спадок Гетьманщини» А. Іващенко у виступі: «Роль меценатства у популяризації української спадщини» розповіла про основні напрямки діяльності Фонду. Також Аліна Вікторівна наголосила: «Щиро дякую нашим меценатам панам Суру та Кочерзі, завдяки яким ми можемо успішно реалізовувати свої задуми. Також хочу відзначити титанічну роботу історика Олександра Тригуба, який плідно і самовіддано працював в архівосховищах і підготував цю важливу наукову працю».
Кандидат історичних наук, історик-генеалог О. Тригуб у доповіді: «Книга «Ревізії Конотопськоі Сотні» важливе джерело вивчення персонального складу населення Гетьманщини» охарактеризував особливості текстів цієї унікальної памятки з історії України першої половини ХVІІІ ст., а саме ревізій Конотопської сотні Ніжинського полку 1732, 1736, 1737, 1738, 1745, 1747 років. Зокрема, у виступу Олександр Олександрович відзначив: «Ці ревізії містять цінні відомості щодо чисельності, соціального складу, занять і соціальної інфраструктури однієї з найдавніших адміністративно-територіальних одиниць Української козацької держави. Маю надію, що започаткована нами серія посприяє зростанню інтересу та підштовхне дослідників до вивчення інших мікрорегіональних одиниць, що в майбутньому дасть змогу поступово «залюднити» український соціум доби Гетьманщини».
Член Національної спілки журналістів України, відповідальний секретар Київської правозахисної організації депортованих українців «Холмщина» імені Михайла Грушевського З. Шалівська у доповіді: «Занепад Гетьманщини як наслідок політики російського уряду. Долі козацьких нащадків (за матеріалами «Ревізій Конотопської сотні 30 –– 40-х рр. ХVIII ст.»)» зробила фаховий аналіз цього наукового видання. Також Зоя Валеріївна наголосила: «У цій актуальній і для нашого часу книзі маємо відомості про структура землеволодінь Конотопської сотні Ніжинського полку, участь козаків у походах, їх генеалогію, соціальну інфраструктуру. Із Ревізій різних років виразно видно зубожіння та обезземелення населення краю, як наслідок політики московських окупантів на ослаблення Гетьманської України настільки, аби вона ніколи не могла й мріяти про якийсь сепаратизм після гетьмана Івана Мазепи. Так історично склалося, що для будь-якої російської влади знищення української державності стало самоціллю. Сучасні рашисти взагалі заперечують існування українців як окремої нації, нищать українську історичну, культурна спадщину, спалюють бібліотеки. Тому маємо зараз писати, видавати, читати книжки. Це теж один із фронтів нашого супротиву».
Завідувач відділу української етнології НДІУ МОН України, кандидат історичних наук Ю. Фігурний у доповіді «Історична пам’ять українців, як дієва зброя в російсько-українській війні» розкрив особливості використання знань про минуле у протистоянні з рашистами. Зокрема, Юрій Степанович наголосив: «Для будь-якого тоталітарного режиму важливо щоби його населення було слухняними гвинтиками системи і не мало історичної пам’яті. Тоді як для демократій важливо, щоби кожен їх громадянин знав свій рід і родовід (генеалогічне дерево), оскільки дбаючи про свою родину він буде стійко захищати Батьківщину, не як умовну абстракцію, а як конкретну рідну землю, домівку, родину, могили предків. Я щиро заздрю сучасним українським школярам, які на уроках створюють і вивчають дерево життя свого роду, на превеликий жаль, у радянській школі таке не практикувалося. Загалом, в історичній пам’яті українців здебільшого присутні лише прізвища видатних особистостей. Зокрема, з історії Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького загальновідомі такі діячі як – полковники І. Богун, М. Кривоніс, Д. Нечай, Ф. Джеджалій та інші, а прізвища інших пересічних учасників Хмельниччини залишаються забутими. Так не має бути, і саме такі праці як «Ревізії Конотопської сотні 30–40-х ХVІІІ ст.» наповнюють історичну пам'ять українців прізвищами людей, завдяки діяльності яких Україна стала геополітичною реальністю. Московські керманичі й промоутери «русского мира» не втомлюються повторювати, що «русские и украинцы один единый братский народ», але читаючи й осмислюючи такі наукові праці вкотре переконуємося – ми були, є, і завжди будемо різними. Українці крок за кроком прямують до Євроатлантичної спільноти народів, а росіяни – до жахіть кровопролитної громадянської війни, і хай на цьому звивистому шляху їх благословить російська православна церква, а пекло – стане для них раєм».
Треба відзначити, що НДІУ розпочав плідно співпрацювати з Управлінням закладів вищої освіти, професійної освіти та прогнозування цільових програм Департаменту освіти і науки Київської міської державної адміністрації (директор Департаменту – Олена Григорівна Фіданян). Тому гостями читань стали представники різних закладів профтехосвіти міста Києва, а саме: Дядюшева Світлана Василівна, викладач Київського професійного коледжу «Лівобережний», Долінська Ірина Петрівна, викладач історії Київського професійного ліцею будівництва та комунального господарства, Дімітрієва Тетяна Дмитрівна, викладач української мови та літератури Київського професійного коледжу автотранспортних технологій, Фадькіна Яна Валеріївна, бібліотекар Київського вищого професійного училища водного транспорту, Солонська Олена Павлівна, викладач української мови та літератури Київського вищого училища деревообробки, Бондаренко Владислав Олександрович, викладач фізики Київського професійного ліцею транспорту, Сторчак Світлана Анатоліївна, викладач української мови та літератури Київського професійного коледжу сфери послуг, Болюх Олена Олександрівна, викладач української мови та літератури Київського професійного коледжу сфери послуг, Романчук Ольга Василівна, викладач української мови та літератури Київського професійного коледжу Арт-дизайну, Водовоз Лідія Миколаївна, філологиня, викладач мовознавчих дисциплін Коледжу з посиленою військовою та фізичною підготовкою, Ярош Тетяна Іванівна, викладач української мови та літератури Київського професійного коледжу «Сінергія», Плем’яник Тетяна Вікторівна, бібліотекар Київського вищого професійного училища залізничного транспорту, Друщенко Світлана Валеріївна, викладач історії та громадянської освіти Міжрегіонального вищого професійного училища автомобільного транспорту та будівельної механізації.
У свою чергу, одна з учасниць Читань філологиня, викладач мовознавчих дисциплін Коледжу з посиленою військовою та фізичною підготовкою Л. Водовоз щиро подякувала організаторам форуму за проведений цікавий науковий захід. Зокрема, Лідія Миколаївна наголосила; «Для нас вчителів є дуже важливим поєднання практики з теорією. нам усім треба сильніше любити Україну і плекати і розвивати українську мову».
На завершення заходу директор НДІУ В. Г. Чернець подякував усім учасникам Читань за активну участь в обговоренні актуальних гуманітарних проблем та наголосив на вагомій ролі українознавства та НДІУ під час російсько-української війни та ще раз попросив сильніше любити Україну.
Науковий співробітник відділу інформаційного забезпечення та наукових комунікацій НДІУ О. Є. Сцібан, здійснив ретельну фотодокументацію Читань.
Юрій Фігурний
кандидат історичних наук,
завідувач відділу української етнології НДІУ
Ольга Шакурова
кандидат історичних наук,
старший науковий співробітник відділу української етнології НДІУ
