У четвер 1 лютого 2024 р. у приміщенні Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України (далі – НДІУ) у залі засідань Вченої ради відбулась зустріч вчених-українознавців зі своїм колегою, а наразі військовослужбовцем Сил оборони України (далі – СОУ) Антоном Бондаренком й українським істориком-скіфологом, а тепер воїном Третьої окремої штурмової бригади Сергієм Червінським. 

Захід розпочав директор НДІУ В. Чернець. У вступному слові Василь Гнатович наголосив: «До нас завітав наш воїн-захисник Антон Бондаренко. Ми з 1 лютого 2024 р. розпочинаємо низку заходів, приурочених до відзначення других роковин повномасштабної військової агресії. Це буде цілий цикл різноманітних зустрічей, зокрема з ветеранами й учасниками російсько-української війни, з дітьми з тимчасово окупованого ворогом Маріуполя тощо. Розпочинаємо ми ці заходи сьогодні, зустріччю з нашим співробітником Антоном Олександровичем, який вже 24 лютого 2022 р. добровільно долучився до лав Збройних Сил України та зі зброєю в руках став на захист Української держави. Дякуючи таким українцям, як Антон Бондаренко, Інститут працює й успішно виконує планову й позапланову комплексну інтелектуальну роботу. Учасники російсько-української війни, які відвідували Інститут й брали участь у наукових конференціях, у своїх виступах постійно наголошували на важливості праці вчених-українознавців щодо захисту культурної спадщини України та поверненню імен і напрацювань знаних у світі українців та українок. Я впевнений, що завдяки таким воїнам, як Антон, Україна переможе».
У свою чергу А. Бондаренко подякував присутнім за можливість поспілкуватися й розповісти про ті проблеми, для вирішення яких треба допомога громадянського суспільства. Антон Олександрович повідомив, що після чергової ротації його підрозділу з лінії бойового зіткнення, він проходив курс лікування у госпіталі, а тепер чекаючи на висновки лікарів має трохи вільного часу, тому й вирішив поспілкуватися зі своїми колегами.
Зустріч відбувалася у форматі запитання – відповідь. Так, кандидат філософських наук Надія Турпак запитала в Антона Бондаренка, як він себе почуває і чи відбулася у нього переоцінка цінностей під час російсько-української війни. Відповідаючи на запитання колеги, Антон Олександрович зазначив, що на війні здоров’я лише погіршується, оскільки великі фізичні і моральні навантаження, а також контузії, травми тощо аж ніяк не сприяють його збереженню. Щодо переоцінки цінностей, то А. Бондаренко наголосив: «Те, що ми вчені-українознавці робили ще до повномасштабного вторгнення виявилося дуже вартісним для нації й Української держави. Ми всі були на вірному шляху, тому й антиукраїнські сили чинили нам активний спротив. У Збройних Силах України є так зване моральне-психологічне забезпечення (МПЗ), яке спрямоване на посилення ідеологічної роботи серед військовослужбовців ЗСУ. Мене, як дипломованого історика неодноразово просили прочитати лекції з історії України. Проводячи такі заняття (лекційні й практичні), я для себе відзначив, що знання історії України є дуже слабкими. Тільки деякі військовослужбовці мають хоч якесь уявлення про неї. Це є великою проблемою для українських воїнів. На жаль, з кінця листопада 2023 р. моральне-психологічне забезпечення з якихось мені незрозумілих причин було скасовано. Таким непродуманим рішенням дуже послаблюється ідеологічна робота у ЗСУ й створюються великі проблеми для посилення мотивації для військовослужбовців. На противагу цій неадекватній політиці у ЗСУ, у збройних силах російської федерації ідеологічна робота проводиться на дуже високому рівні, вони потужно і вдало зомбують своїх солдат. Одним з наслідків цієї активної й успішної пропагандистської політики є те, що російські військовослужбовці проявляють підвищену стійкість на полі бою. У сотень тисяч ворогів у їх головах «намертво» на рівні спинного мозку зроблена так звана «закладка». «Мы воюем за правое дело, за Родину» тощо. Чому ж у пересічних українських воїнів немає таких закладок, чому у їх свідомості не сформовані національно-патріотичні патерни? Відсутність всього цього робить деяких військовослужбовців ЗСУ нестійкими та зрештою призводить до провалів у мобілізаційній політиці Української держави. Як наслідок звичайний українець не розуміє, що в разі перемоги рашистів він може втратити все – життя, родину, майно і майбутнє. Для рашистів нема українців, є лише хохли-раби й знищенні «бендеровци». Тому російсько-українська війна є передусім війною екзистенційною, чи ми, чи вони. Вже десь посередині домовитися не вдасться. Морально-психологічне забезпечення, яке використовувалося у ЗСУ теж було недосконале. Коли я знайомився з методичними посібниками з МПЗ, то відчувалося, що вони готувалися різними фахівцями, які не завжди узгоджували наповнення і спрямування розділів, підрозділів, параграфів цих праць. В одній з таких методичок по МПЗ я навіть вичитав такий перл: «Військове паломництво у Почаївську лавру». Цікаво, чому можуть навчити московські попи українських воїнів, мабуть, як швидко здатися в полон і зрадити Батьківщину? Враховуючи всі ці особливості не досить вдалої ідеологічної роботи у ЗСУ у мене виник проєкт написання власної Програми морально-патріотичного самовиховання у період військового часу, яка мала б стати заміною морально і сенсово застарілої так званої МПЗ та значно посилити український ідеологічний стрижень у просвітницькій роботі з військовослужбовцями ЗСУ».
Науковий співробітник відділу культуроголії Олег Чирков запитав: «Яким чином поповнюється Ваш підрозділ і чи зазнає він втрат на полі бою?».
Антон Бондаренко відповів: «Я зі своїми побратимами рано-вранці 24 лютого 2022 р. взяли до рук зброю і стали на захист Києва, але тільки навесні 2022 р. нас офіційно оформили у ЗСУ. Я є керівником штурмової групи і вона досить чисельна. У мене є так звана «штатка», штатний розпис військового підрозділу і вона повністю заповнена, проте коли треба виконувати бойове завдання, то виявляється, що я можу розраховувати в кращому випадку наполовину, а в гіршому лише на третину бійців. Всі інші на лікуванні, реабілітації тощо. Це є дуже велика проблема для ЗСУ, оскільки за формальною «штаткою» бійці є, а для ведення бойових дій їх реально не вистачає. Щодо втрат – то вони є. Оскільки на вищому державному рішенні прийнято рішення не озвучувати втрати я на це запитання не буду відповідати. Скажу лише, що саме від командирів і їх підготовленості, досвіду, вміння вести бойові дії та успішно керувати своїми підлеглими великою мірою залежить життя і здоров’я українських воїнів. Виконуючи на крайній ротації бойове завдання на східному відтинку фронту, наш підрозділ вкотре пересвідчився, як ворог сильно зміцнив власні позиції, замінував і пристріляв підходи до них. Стосовно Авдіївки, до якої зараз прикута увага України, то окупанти використовують будь які можливості, щоб просунутися вперед, риють тунелі, використовують каналізаційну систему, але українські воїни міцно утримують займані ними позиції».
Старший науковий співробітник відділу українознавства в науково-освітньому просторі Алла Кононенко поцікавилася: «Чи є суттєва різниця з ким воювати чи з солдатами кадрової російської армії чи з військовослужбовцями так званих «лднр»?».
Антон Бондаренко відповів: «Для мене і моїх побратимів байдуже з ким воювати, бо і ті й інші є нашими заклятими ворогами, які намагаються безжально нас знищити, я ще раз наголошую, що ворожа нам рашистська ідеологія зробила потужні антиукраїнські «закладки» у свідомості російських військовослужбовців і перетворила їх на справжніх зомбі, головною метою яких є цілковите знищення Української держави та вбивство її громадян. Щодо колаборантів з так званих першого та другого армійських корпусів та населення так званого «лднр», то вони нас ще більше ненавидять та прагнуть вбити, чим російські окупанти. Тому для мене і моїх побратимів нема великої різниці кого нищити, бо всі вони є нашими справжніми ворогами».
Ірина Дорошенко запитала у Антона Бондаренка чи вдавалося йому брати у полон російських військовослужбовців й контактувати з ними. На що Антон Олександрович відповів, що йому доводилося виконувати бойові завдання у зведених військових групах, у складі яких були й білоруси з батальйону імені Кастуся Калиновського й росіяни, колишні військовослужбовці зс рф, а наразі воїни «Русского добровольческого корпуса» й в бою вони трималися гідно.
«Найбільш мене заінригувала зустріч з добровольцем-шведом, який розповідав нам, що має документальне свідчення про те, що його далекий пращур воював під Полтавою у 1709 р., тому йому треба зробити те, що не вдалося його прапрапрадіду. Також з нами пліч-о-пліч воював громадянин США, колишній шериф, який казав, що ніколи не любив рашку за її імперські амбіції, тому він усвідомлено воює за Україну й українців», – відзначив Антон Бондаренко.
В. Чернець побажав А. Бондаренку та його побратимам успіхів на полю бою та наголосив: «На жаль, наразі в Україні немає таких інституцій, які б на державному рівні виховували українців гідними громадянами Української держави. Ми зараз активно почали боротися за повернення української культурної спадщини й цим дуже розтривожили «осине гніздо» наших ворогів, мені вже почали дзвонити і погрожувати. Це вказує, що ми на вірному шляху. Розпочалися і нападки на Інститут. Наші справжні друзі, насамперед учасники російсько-української війни Андрій Пастушенко (псевдо «Сивий») й Ігор Мазур ( позивний «Тополя»), Євген Нищук активно нас підтримали. У мене до Вас, Антоне Олександровичу, є прохання, підготуйте й спрямуйте лист-підтримку від Вашого підрозділу до Міністерства освіти і науки України щодо збереження Інституту як самостійної наукової організації».
А. Бондаренко пообіцяв В. Чернецю й учасникам зустрічі, що зі своїми побратимами підготує такий документ та спрямує його до МОН України.
Завідувач відділу української етнології, кандидат історичних наук, Юрій Фігурний поцікавився проблемою українських військовополонених, а саме те, що наразі в російському полоні перебувають за різними неофіційними даними близько десяти тисяч військовослужбовців Сил Оборони України й біля шести-семи тисяч цивільних громадян України, тоді як в українському полоні росіян менше в рази, чим це можна пояснити?
Антон Бондаренко відповів, що наразі чисельність українських військовополонених є державною таємницею, тому він не буде обговорювати це питання, лише відзначить те, що він говорив раніше, якщо у підрозділах ЗСУ недостатньо налагоджена ідеологічна робота, то зрештою це призводить до деяких негативних ексцесів.
Старший науковий співробітник відділу культурології, кандидат історичних наук, Олексій Трачук запитав Антона Бондаренка: «Зараз топ-новиною стала інформація про ймовірне звільнення Валерія Залужного з посади Головнокомандувача ЗСУ як на це реагують військовослужбовці Сил Оборони України?».
Антон Бондаренко відповів: «ЗСУ за Залужного, проте справа не лише в особистості Валерія Федоровича, країна-агресор повністю перелаштувалася на військові рейки, а Україна – ні! Обороною великих і малих міст переважно займалися не за вказівкою зверху, а насамперед, а за ініціативою знизу. Багато так званих «паркетних» генералів у перші дні повномасштабної агресії сиділи в бункерах й не володіли ситуацією, а чимало – взагалі накивали п’ятами. Дуже показовою є оборона Бучі, коли півтора десятка місцевих тероборонівців почали готуватися до відсічі окупантів, то до них підійшли два, лише ДВА поліцейських і попросили дозволу приєднатися до них. Коли ж тероборонівці щиро здивувалися «мовляв ми самі хотіли до Вас долучитися», поліцейські відповіли «немає до кого приєднуватися, бо всі інші повтікали». Незважаючи на не співмірність сил, українські герої професійно організували засідку на вулиці Вокзальній та завдали великих втрат ворожій колоні бронетехніки, втративши при цьому лише одного бійця, якому відірвало ноги. Варто відзначити, що вороги були впевнені у своїй непереможності та не чекали опору, їх військова колона рухалася без прикриття і розвідки, «русские» сиділи на броні й «курілі папіроски». Докурилися».
На завершення свого виступу Антон Бондаренко представив учасникам зібрання дві свої книги – графічну повість «Змієборці», видану під псевдо Мечеслав Рисич у київському видавництві «Саміт-книга» у 2022 р. та наукову «Культ вовка у військових традиціях Давньої України», оприлюдненої одеським видавництвом «Видавничий дім «Гельветика»» у 2023 р.
Опісля було надано слово Сергію Червінському, який на початку повномасштабної агресії захищав золотоверхий Київ, а потім визволяв Мощун. Наразі С. Червінський займається підготовкою рекрутів Третьої окремої штурмової бригади та бере участь у формуванні ідеологічної складової азовського руху, оскільки «Третя штурмова» продовжує звитяжний чин полку Національної гвардії України «Азов».
У вступному слові С. Червінський окреслив головні завдання, які він та його побратими виконують у цьому потужному підрозділі СОУ. Це передусім – формування у свідомості її військовослужбовців потужного національно-патріотичного стрижня, який має перетворити кожного бійця на Титана українського чину. Головне, на його думку, те, що це ідеологічне ядро базується не на вигадках і домислах, а передусім на українській мілітарній традиції, яка бере свої початки з індоєвропейських глибин буття наших пращурів й наснажуються героїчними звершеннями сучасників на фронтах російсько-української війни. Для нього особисто В. Залужний не звичайний український генерал, головнокомандувач ЗСУ, це – символ міфодизайну, такий як «Привид Києва» й «Полк «Азов» – колективний герой» тощо. Тому С. Червінський наголосив: «Для мене ця російсько-українська війна не звичайна війна, вона – екзистенційна. Москаляки поки нас не знищать, не зупиняться. Корупціонерів треба безжально карати. Договорняки не пройдуть. Суспільство має бути мобілізованим, винні, які заробляють на війні мають бути покарані. Московити посилюють своє національно-патріотичне виховання. Це вже не інформаційна війна, це війна смислів і сенсів. Сили оборони України потребують не лише інноваційного та високоточного озброєння, а й наснаженного українською національною ідеологією війська. Тому я і мої побратими приділяють велику увагу ідеологічному вишколу рекрутів Третьої штурмової».
Олег Чирков поцікавився чим може допомогти Інститут у цьому важливому навчальному процесі. С. Червінський відповів, що можете, наприклад, у підготовці методичних напрацювань, у вишколі хорунжих, читання їм лекцій тощо.
Ю. Фігурний нагадав присутнім, що у 2023 р. була створена 47 бригада ЗСУ «Магура», при формуванні якої наголошувалося, що вона мала стати зразковою військовою частиною з особливою національно-патріотичною ідеологією. На жаль, 47 бригада не отримала належного бойового злагодження й під час літньо-осіннього контрнаступу 2023 р. не досягла поставлених командуванням результатів, навіть маючи у своєму складі дуже вмотивованих бійців.
Антон Бондаренко погодився, що військовослужбовці новосформованих підрозділів мають обов’язково проходити як військовий, так і ідеологічний вишкіл. Тому посилення національно-патріотичного виховання має стати пріорітетом для військового і політичного керівництва України.
Завідувач відділу аспірантури, кандидат філологічних наук, Людмила Сорочук запитала побратимів чи існує проблема реабілітації військовослужбовців та чи достатньо вони відновлюються після військових операцій. А. Бондаренко відповів, що наразі для військовослужбовців сил оборони України ця проблема є дуже гострою і має вирішуватися на найвищому рівні. Також Л. Сорочук поцікавилася, що зараз у ЗМІ широко пропагується віртуальний «Особистий кабінет воїна», то це реальна чи формальна допомога військовослужбовцям Силам оборони України.
А. Бондаренко відповів, що цей проект лише починає функціонувати, то оцінку успішності чи неуспішності його діяльності давати ще зарано.
О. Чирков запитав чи є потреба у Силах оборони України посади заступників командирів з морально-психологічного забезпечення (колишні радянські політруки й замполіти), чи можливо створити щось нове суто українське. С. Червінський відповів: «Настав час формувати в українців виключно мілітарно-національну ідентичність. Ця ідентичність грунтується на архетипі народ-військо. У свою чергу, А. Бондаренко наголосив: «Ми не гречкосії, ми – воїни!».
Ю. Фігурний запитав у С. Червінського, як він оцінює проросійську політику Угорщини щодо України. На що Сергій Червінський відповів: «Угорщина – троянський кінь на заході України, яка росія використовує виключно у своїх інтересах. Також московити задіюють короткострокову (до 150 років) і довгострокову (понад тисячу років) пам’ять для просування своїх імперських ідей в Україні. Ми маємо протиставити цій мілітарній та інтелектуальній інвазії власну ідеологію й мілітарну-національну ідентичність. Під час вишколу хорунжих ми задіюємо історію, риторику, метафізику, критичне мислення тощо. Історія України має стати фундаментом, а українознавство цементом, які з’єднають все і всіх і посприяють перемозі України!».
По завершенні свого виступу Сергій Червінський подарував науковій бібліотеці НДІУ свою книгу «Меч і птах. Культ меча у скіфів і сакральний образ денного хижого птаха», видану у 2023 р. київським видавництвом «Орієнтир».
У свою чергу Антон Бондаренко подарував кгнигозбірні Інституту раніше презентовані ним свої праці: графічну повість «Змієборці». та монографію «Культ вовка у військових традиціях Давньої України».
Вчені-українознавці щиро подякували побратимам за дуже змістовно наснажену зустріч та інформацію з перших вуст про початки і перебіг повномасштабної російської агресії та побажали їм удачі, успіхів та перемоги над ворогом.
О. Сцібан здійснив фотофіксацію зустрічі.

Юрій ФІГУРНИЙ
orcid.org/0000-0002-6463-0920
кандидат історичних наук,
завідувач відділу української етнології НДІУ