28 лютого 2025 р. відбулося пошанування перших роковин відходу у засвіти засновника Науково-дослідного інституту українознавства – Петра Кононенка. Делегація працівників Інституту у складі Олени Газізової, Ірини Краснодемської, Олени Митяй та Юрія Фігурного відвідали місце прихистку праху Петра Кононенка на Байковому цвинтарі, де пошанували його світлу пам’ять й поклали квіти. Під час цього пошанування були присутні ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Бугров, завідувач кафедри історії філософії філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка Тарас Кононенко та давні приятелі й колеги Петра Кононенка.
У своєму вступному слові, доктор філософських наук, професор, директор НДІ українознавства КНУ імені Тараса Шевченка Роман Додонов наголосив: «Ми намагаємося продовжити традиції, закладені Петром Петровичем. При цьому не тільки на словах. Так, наприклад, журнал «Українознавство» повернувся до структурування з рубриками, що відповідають концентрам українознавства, визначеним Петром Кононенком. У попередньому номері журналу вийшла велика стаття Ю.С. Фігурного, присвячена Петру Петровичу. У 2024 році в Інституті були успішно проведені ІV Всеукраїнські наукові читання «Свою Україну любіть!», а у 2025 заплановані наступні «кононенківські читання». Є сподівання, що у новоствореному науковому архіві Інституту чільне місце займе особистий фонд Петра Кононенка. Ми бережемо пам’ять про фундатора нашого наукового закладу».
У доповіді доктора філософських наук, професора, завідувача кафедри історії філософії КНУ імені Тараса Шевченка Тараса Кононенка «Концентри українознавства» було окреслено особливості й закономірності цих засадничих елементів українознавчої науки як їх розумів Петро Кононенко та, які наразі вони мають перспективи у подальшому розвитку. Зокрема, виступаючий відзначив: «Прочитав пост на Фейсбуці Ярослава Степановича Калакури, й там були такі слова: «Хай там на небесах Петру Петровичу Кононенку буде спокійно!». Петру Петровичу буде спокійно? Він і на небесах активно бореться за українознавство! Українознавство – не тільки наука, навчальна дисципліна, світогляд, це – модель, триб життя, який допомагає зберегти й розвинути українство й українську самобутність. Інтерференція, накладання тих концентральних кіл, які творить українознавство продукує нові сенси. Хвилі, створені різними центрами, створюють, у свою чергу, цікаві дослідницькі хаби. Володимир Бугров, відвідуючи різні країни, мав нагоду спілкуватися з українською діаспорою й підмітив таку закономірність, що за кордоном не вистачає української візуалістики, а саме – українських книг, журналів, збірників тощо. Ми маємо розвиватися, рухатися й відстоювати свої інтереси у світі, а сучасні інноваційні технології, цифровізація тощо мають допомогти нам посилювати розвиток українознавства».
Кандидат історичних наук, старший дослідник, старший науковий співробітник НДІ українознавства КНУ імені Тараса Шевченка Юрій Фігурний у своєму виступі нагадав, що фундатор сучасного українознавства-українолюбства й засновник Науково-дослідного інституту українознавства мав яскраво виражені лідерські чесноти, він завжди брав на себе відповідальність, навколо себе створював колектив однодумців, ставив реалістичні завдання та допомагав їх виконувати, незважаючи на протидію, саботаж і несприйняття антиукраїнських сил. Також доповідач представив учасникам Круглого столу Збірник Матеріалів IV Всеукраїнських наукових читань «Свою Україну любіть!», зазначивши: «Цей науковий форум, вже четвертий, вчергове показав, що українознавство є, передусім, міждисциплінарною комплексною інтегративною наукою, системною навчальною дисципліною, та має стати національною ідеологією Української держави. Українознавство у ХХ – на початку ХХІ ст., активно сприяє посиленню в Україні та за її межами української національної самобутності, тим самим актуалізуючи українське етнотворення, державотворення, націєтворення та етнокультуротворення. В умовах гібридної російсько-української війни, яка розпочалася в лютому 2014 р. й особливо після 24 лютого 2022 року, коли відбулося повномасштабне вторгнення рашистських військ в Україну, українська національна тотожність сприяє консолідації української політичної нації та перемозі над агресором. Тому, активне залучення українознавства допоможе посилити в Україні та за її межами українську національну самобутність, тим самим сприяючи збереженню та поступальному розвитку українства й українськості у Третьому тисячолітті. Збірник й оприлюднені у ньому наукові праці допоможуть всім бажаючим отримати більше якісних знань про Україну й українців».
Доктор філософських наук, професор Володимир Ятченко відзначив, що він разом з колегами підготував на Конкурс МОН проєкт прикладного дослідження «Матеріальні й духовні втрати населення Українського Полісся внаслідок російсько-української війни та їх подолання». «У цьому проєкті є дуже цікавий напрямок щодо осмислення сутності соціальної травми. Про соціальну травму пишуть у своїх працях психологи й історики, говорять політики й звичайні люди. Наразі всі ми травмовані війною. Під час російсько-української війни громадяни України втратили почуття безпеки. Соціальна травма індукує невпевненість і страх. Переселенці, біженці, звичайні люди всі вони перебувають й виживають на межі своїх сил. Ця проблема потребує вивчення й наукового осмислення».
Доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, Заслужений художник України, Анатолій Радзіховський, розповідаючи про Петра Кононенка, зокрема, відзначив: «З почуттям глибокої скорботи схиляю голову перед пам’яттю дорогого мені Петра Петровича Кононенка – великого українця, всесвітньо відомого українознавця, літературного критика, поета, прозаїка, драматурга, філософа, просвітителя, вченого, педагога, Людини з великої літери. Нелегкими дорогами вела його доля до вершин визнання й слави, але в будь-якій ситуації Петро Петрович з притаманним йому почуттям лицарської гідності, глибокого наукового аналізу достойно долав перепони й чесно робив свою шляхетну справу. Його совісність, порядність і принциповість завжди й для всіх були настільки очевидними, що навіть чиновники від науки та державні функціонери, з якими йому доводилося мати стосунки, не наважувалися йому в чомусь дорікати чи таємно чинити перешкоди». Завершуючи свій виступ Анатолій Павлович наголосив: «Високоінтелігентний патріот України Петро Петрович, обравши для себе філологію, успішно закінчив славетний Київський державний університет імені Тараса Шевченка й довгі роки присвятив науковій, літературній, педагогічній та громадській діяльності. Вінцем життя видатного українця, безперечно, стало створення Науково-дослідного інституту українознавства, мудрим очільником якого півтора десятка років був Петро Петрович Кононенко, піднявши його до світового рівня, що нині дає всі підстави для клопотання про присвоєння закладу імені його фундатора».
Василь Шевченко, колишній чиновник Міністерства освіти і науки України, друг Петра Кононенка, підтримав пропозицію Анатолія Радзіховського щодо присвоєння НДІ українознавства КНУ імені Тараса Шевченка прізвища творця сучасного українознавства-українолюбства. Також Василь Григорович наголосив: «В умовах російсько-української війни є дуже важливою протидія російській пропаганді. З часу розпаду Радянського Союзу, з 1991 року, Росія активно боролася за Україну, за її повернення під її повний контроль. На жаль, українцям не повезло з владою. Важливим завданням Науково-дослідного інституту українознавства є знищення «русского мира» та інших наративів російської пропаганди. Дмитро Табачник люто ненавидів Петра Кононенка та його улюблене дітище – Інституту українознавства, тому й намагався їх знищити, але це йому не вдалося. Петро Петрович завжди пишався своїми синами, важливо, що Тарас Петрович не лише продовжує справу батька й творчо її розвиває з урахуванням сучасних технологій».
Василь Іванина, прозаїк, перекладач, член Національної спілки письменників України, у 1992–1994 рр. працював у прес-службі Президента України Леоніда Кравчука, зі щирою повагою та любов’ю згадував свого вчителя й земляка Петра Кононенка. Також Василь Миколайович наголосив: «Для мене, Петро Петрович – Вчитель, Вчитель-Особистість! Знаю, скільки людей, котрі знали за життя Петра Петровича, зголосилося сказати своє слово про цю багату творчо, різнобічну, інтелектуальну особистість, наділену Господом безліччю дарів, що вирізняють її з-поміж живих сучасників. Поділюся кількома епізодами, що навічно залягли в пам’ять як характеристики Петра Кононенка. Перший спогад. Далекі 1967–1968 роки. Високий, статечний кандидат філологічних наук стоїть в аудиторії перед нами, третьокурсниками-філологами, і не поспіхом, як умів лише він, чітко і переконливо читає курс української літератури початку ХХ століття. Ось тоді вперше дізнаюся я про справжнього поетичного генія Тичину. Не про того Павла Григоровича із шкільної програми, котрий написав, що «трактор в полі дир-дир-дир, а ми за мир»; не про того, що «партія веде», а про надзвичайно талановитого поета світового рівня. Другий спогад. Червень 1968 року. Поет Василь Моруга, майбутній Шевченківський лауреат Леонід Мужук і я підходимо до Петра Петровича з проханням достроково скласти іспит з цього курсу української літератури. Адже за день ми маємо відлітати в Красноярський край на заробітки разом з кількома студентами філфаку. Викладач Кононенко мовчки зміряв нас прискіпливим поглядом і стиха мовив: «Хлопці, вам по четвірці вистачить?» Ми були на сьомому небі од щастя. Чому Петро Петрович, так зробив? Тому, що на кожній лекції бачив нас. Після занять ми оточували свого викладача, допитуючись до невідомих епізодів з життя не лише Тичини, а й Максима Рильського, Володимира Сосюри, Валер’яна Підмогильного, Майка Йогансена та інших українських творців початку трагічної історії України радянської доби. Певно, це й визначило рішення Кононенка поставити нам четвірки».
Доктор історичних наук, професор КНУ імені Тараса Шевченка Ярослав Калакура у своєму виступі відзначив: «Я на цьому високоповажному заході не гість, це – мій дім! Інститут українознавства був створений саме у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка й він знову повернувся до нього. Всі люди смертні, але творіння їх – безсмертні! Інститут українознавства є творінням інтелекту й волі Петра Кононенка. Якось я виступав на конференції з доповіддю про рух опору в Україні, й одна з викладачів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зауважила, що Петро Кононенко боровся з шістдесятниками. Я аргументовано спростував це емоційне твердження. Петро Кононенко був справжнім шістдесятником й активно підтримував українську справу! За кілька місяців до смерті Петра Петровича я у нього гостював, пив чарчину й спілкувався з ним. Він мені щиро казав: «Ярославе Степановичу, я теж завинив перед Україною, оскільки був змушений цитувати у своїх працях і виступах Маркса, Енгельса, Леніна, програмні документи Комуністичної Партії Радянського Союз»… Я переконаний, що для об’єктивної оцінки будь-якої особи важливо брати до уваги не тільки ким і якою вона була колись, а якою стала і що зробила в інтересах України. Петро Петрович є автором багаточисленних наукових праць, але найвагомішим і найдорожчим його дітищем став Науково-дослідний інститут українознавства. Чи не вперше він поділився задумом про його створення в період нашого відрядження до Хорватії для налагодження співпраці із Загребським університетом і читання лекцій восени 1988 р. Виступаючи на зустрічі з представниками українсько-русинської діаспори («Союзу русинів-українців Хорватії»), Петро Петрович розгорнув його у добре обдуманий план, який виношувався роками. Інститут мав стати центром розвитку і поширення синтезу знань про Україну і українців як планетарне явище, як інтегративної науки, як філософії національної освіти і патріотичного виховання молоді. Саме українознавство й стало такою міждисциплінарною наукою, не звичайною сумою знань, а системою, й не просто системою, а інтегративною системою наукових знань про Україну, українців і світове українство у просторі й часі. Петро Кононенко мав багато прекрасних рис. Він, це – Лідер! Він – Боєць! В університеті у нього було багато заздрісників, зрештою, це відобразилося на захисті його дисертаційних досліджень. Але Петро Петрович ніколи не здавався, боровся й перемагав! Я пропоную спочатку створити куточок-пам’яті Петра Кононенка, а дещо згодом й повноцінний музей».
Доктор філософських наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Валентин Крисаченко поділився спогадом: «У далекому 1989 році на одному з наукових форумів я познайомився з відомим педагогом – Тамарою Пилипівною Усатенко, яка за дорученням Петра Петровича Кононенка шукала фахового філософа. Я погодився, й розпочав співпрацювати з громадською організацією українознавців, яка 24 січня 1992 року стала Інститутом українознавства Київського університету імені Тараса Шевченка. Хочу наголосити, що у поданні до Вищої атестаційної комісії України, українознавство фігурувало як галузь знань, а не як пересічна спеціальність. На жаль, нам не вдалося зламати опір чиновників…».
Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник НДІ українознавства КНУ імені Тараса Шевченка Олена Газізова у виступі присвяченому світлій пам’яті Петра Кононенка, зокрема, відзначила: «Творець сучасного українознавства дуже любив учителів й завжди їм допомагав. А вже у 2013 році, коли вороги його позбавили улюбленої роботи, Петро Петрович мені сказав: «Ось тепер я вже Вам нічим не допоможу!». Ми, вчені-українознавці, продовжуємо реалізувати ідеї та задуми Петра Петровича Кононенка, й у 2025 році проводимо вже XVIII Міжнародний учнівський конкурс з українознавства. Сьогодні вранці я зустрічалася з Володимиром Бугровим, й ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка пообіцяв всіляко підтримати наш конкурс. Справа Петра Петровича Кононенка у надійних руках!».
На завершення Круглого столу, Тарас Кононенко розповів і представив його учасникам Всеукраїнський науково-популярний журнал «Дивосвіт», оскільки за ініціативою головного редактора Миколи Величка, заступника головного редактора, письменника Миколи Славинського й членів Редакційної ради – Василя Іванини, Ярослава Калакури та Анатолія Радзіховського та ін., у числі за 2024 рік була зроблена добірка статей, роздумів, спогадів рідних, друзів, колег, однодумців про Петра Кононенка.
Провідний фахівець НДІ українознавства КНУ імені Тараса Шевченка Ганна Богданович здійснила фотофіксацію наукового заходу.
Юрій ФІГУРНИЙ
кандидат історичних наук, старший дослідник
Науково-дослідного інституту українознавства
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
ОRCID: https: //оrcid.org/0000-0002-6463-0920
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
